7 липня - День працівника природно-заповідної справи України
Ще з часу виникнення самої ідеї заповідання, яку висловив у 1895 році великий вчений, засновник науки про ґрунтознавство В. В. Докучаєв, наукові кола та прогресивна громадськість вважали збереження заповідних еталонів кожної природно-історичної області своїм святим обов’язком, справою совісті й честі нації. Загалом заповідну справу можна визначити як теорію та практику збереження і відновлення ландшафтних комплексів, а також їх раціональне використання у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Після проголошення незалежності України був зроблений перший крок до створення сучасної моделі управління заповідної справи. Так, у Законі України «Про природно-заповідний фонд» було визначено, що центральним органом виконавчої влади в галузі заповідної справи є Мінприроди України. У вересні 1994 року Верховна Рада України затвердила Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні, якою визначено стратегічні управлінські завдання підтримки наукових досліджень у цій галузі.
Бурхливий розвиток промисловості та сільськогосподарського виробництва, інтенсивне будівництво, розширення мережі шляхів, осушення болотних масивів та річкових долин, розорювання всіх придатних для сільськогосподарського обробітку земель, зменшення лісових площ – все це призводить до значних змін у природних комплексах, впливає на екологічну рівновагу, видовий склад фауни та флори, довкілля. Саме тому збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи є одним з пріоритетів державної політики у сфері економічного та соціального розвитку України.
Внесок зоопарків у збереження біорізноманіття тварин дуже великий. Завдяки їм зберігся ряд видів рідкісних тварин, які зникли в дикій природі — кінь Пржевальського, зубр, олень Давида, біла антилопа, гавайська казарка, лайсанський чирок і багато інших.
