статті по екологічній просвіті

Трикратский ліс

 

Трикратский ліс - це штучний лісовий масив, створений в 70-і рр. XIX ст. графом В. Скаржинским.

 

Про нього написано не так уже й багато: ватажок дворянства, камергер, відомий новоросійський сільський господар і лісівник. Народився у жовтні 1787 року в маєтку Трикрати Херсонської губернії. Після закінчення Морського штурманського училища в Миколаєві, університетського пансіону в Москві перед молодим Скаржинським відкрилося блискуче майбутнє. А він, прослуживши шість років у Петербурзькому департаменті народної освіти, раптом подав у відставку і повернувся в родовий маєток, у сільську глушину.

 

У Трикратах донині вважають: до цього кроку Віктора підштовхнула велика любов. Кузина Наталя, залишившись сиротою, часто гостювала в затишному маєтку Скаржинських. У гарну й освічену дівчину закохалися і Віктор, і його старший брат Микола. 
Розставила крапки в цьому трикутнику війна 1812 року. Віктор повернувся додому з битв із орденом Святого Володимира, а Миколу пом’янули. Наталя не розлучалася з портретом загиблого юнака і навіть мала намір піти у монастир. А Віктор Скаржинський в Трикратах почав розбивати сади. Як виявилося, щоб розтопити серце коханої, порадувати, здивувати. 
Одного разу, приїхавши до Трикрат, Наталя залишилася тут назавжди. Народилися діти, але серце коханої жінки так і залишилося холодним. «Не любить вас Наталя», — помічали люди. Відповідав: «Моя любов така велика, що її вистачить на двох». 
Зараз вже забуто, які браслети і кольє дарували своїм дружинам Софії та Наталі Потоцький зі Скаржинським. А про графські парки і захоплення їхніх засновників говорять і нині: подарунки коханим жінкам не змогли вміститися в межі одного людського життя і навіть епохи. Трикратский ліс, це рукотворна оаза. 
До 1800 року панський маєток у Трикратах називали Скаржинкою. За радянських часів заможне село славилося не лише гарними врожаями, а й особливою якістю граніту з Трикратського кар’єру. Сучасні Трикрати відомі завдяки активному туризму. Мальовничі сільські окраїни та околиці національного парку «Бугзький Гард», гірська місцевість, дивовижні каньйони, велетні-валуни та заповідний Трикратський ліс приваблюють численних туристів із усіх куточків країни.

У Вознесенському урочищі «Лабіринт» ростуть старовинні дуби, які ще пам’ятають Скаржинського, патріарха степового і полезахисного лісорозведення. А найстарішому дубу в Трикратському лісі років під триста. Пам’ятають графа і романтичні містки через річечки, купальні, рукотворні загати, тінисті діброви, ялівцеві гаї та мальовничі гранітні скелі, які створюють у цих місцях неповторний колорит. Без нього всього цього не було б. У краю спекотних степів і пилових бур, у зоні «ризикованого землеробства», на важких ґрунтах, піску і каменях Скаржинський створив диво — степовий рукотворний рай.

Старовинний зелений лабіринт — зовсім не єдина гордість Вознесенського лісгоспу. По-своєму унікальними є державний заказник національного значення «Рацинська дача», урочища «Мар’їн гай», «Миронів сад», «Василева пасіка», «Виноградний сад», озера Лебедине і Чаплине.

 

Слава про зелене диво Трикрат поширилася далеко за межі губернії. Тут практикуються поліпшені сівозміни, травосіяння. Більше чотирьох десятків загат і гребель дають можливість займатися зрошенням лугів. У помологічному й ботанічному парках — понад 500 сортів та видів рослин. 

 

Для вирощування тутового шовкопряда висаджено 150 гектарів шовковиці, на 100 гектарах простяглися виноградники і плодовий сад. Скаржинський організував лісові розсадники, розробив власну методику виробництва садивного матеріалу в умовах степу, «приручив» до примх тутешньої природи деревні й чагарникові породи з Америки і Європи.

 

До 1853 року в маєтку Скаржинського шумів ліс на 400 гектарах. 
Останніх сорок років свого життя Скаржинський словом і ділом невпинно переконував мешканців степової смуги садити дерева. Деревні насадження, говорив він, позитивно впливають на кількість опадів, вологість повітря і ґрунту, врожайність полів, повноводність річок і клімат загалом. Він обирав швидкозростаючі породи дерев і чагарників, захоплювався змішаними посадками, вміло висаджував рослинність із урахуванням ґрунту, вологості, ландшафту, віддаючи перевагу саджанцям із місцевого насіння.


Схили віддавав березам і соснам, вологі ділянки — вільсі й вербі, де ґрунт був сухішим — кленам і дубам. Нащадки скажуть: Скаржинський у своєму маєтку створив цілий науково-дослідний інститут із численними випробувальними ділянками. 
Стверджують: Трикратський парк видався куди величнішим і красивішим, ніж Софіївський під Уманню.